У мого друга є домашній улюбленець – собака. Його звуть Баклан. Він дуже лагідний і добрий. Вранці і ввечері ми ходимо на прогулянку, а після того як приходимо до нього граємо. Іноді, коли ми йдемо в школу, моєму другові часом здається, що Баклану без нього дуже сумно. Виходячи на вулицю він бачить як пес сидить на вікні і проводжає його сумним поглядом. В ці моменти йому особливо важко забути його. Але коли він приходить додому пес з радістю і гавкотом друга зустрічає. Кружляє, стрибає навколо нього, чекає поки друг почне грати з ним. Він дуже любить свою улюблену собаку.

У минулому році на день народження мені подарували кошеня. Я назвала його Маркізом. Тепер він підріс і перетворився на красивого кота. Маркіз – персидський кіт. Він дуже красивий, пухнастий, ніби одягнений в шубку. Як і всі коти, Маркіз розумний, хитрий і дуже любить своїх господарів, тобто всю нашу родину: і маму, і бабусю, і мене, і тата. У Маркіза свій характер. Він любить зустрічати мене після школи, радіє, лащиться, треться об мої ноги, муркоче. На вулицю Маркіза ми не відпускаємо після того, як його ледь не загриз величезний ротвейлер. Але кіт наш не надто переймається, він дуже ледачий. Маркіза любить не тільки вся наша сім’я, але і наші сусіди, і друзі. Він подобається всім гостям за свою ласку і красу.